Поняття міжнародного співробітництва відображає такий процес взаємодії двох чи декількох акторів, за я кого виключається застосування збройного насилля та домінують спільні пошуки реалізації загальних інтересів.
Два актори знаходяться в стані постійної
співпраці, коли кожен з них може бути задоволений лише у тому випадку, коли
задоволений і інший.
Традиційно відносини співпраці включають
двосторонню та багатосторонню дипломатію, укладення різного роду союзів та
угод, які передбачають взаємну координацію політичних ліній (наприклад, з метою
спільного врегулювання конфліктів, забезпечення загальної безпеки чи вирішення
інших питань, які являють спільний інтерес для всіх учасників).
Р. Кохен: Співпраця – це ситуація, коли
одні актори регулюють свою поведінку у відповідності з фактичними чи
прогнозованими перевагами інших через процес взаємної координації політик.
Тобто, міждержавна співпраця передбачає наявність трьох елементів: загальних
цілей держав-партнерів, очікування ними вигоди від ситуації та взаємний
характер цієї вигоди.
Для реалістів найважливішим стимулом, який
спонукає держави до співпраці, є анархічність міжнародного середовища:
співпраця організується там, де є конфлікт, чи його загроза. Тому головною
ціллю міждержавного співробітництва є безпека, а його вихідною, найпростішою та
найбільш поширеною формою – воєнний (воєнно-політичний) союз. До цієї форми
співпраці між суверенними політичними одиницями звертався ще Фукідід, який
підкреслював, що у військовому союзі є домінуюча сторона, ядро союзу, центр
гравітації. Древньогрецькому історику належить пальма першості у відкритті
“конфліктного циклу”, у який можуть бути втягнуті держави, в тому числі й
мимохіть. Однією з причин “конфліктного циклу” може стати збільшення найбільш
сильних держав політикою втягування в союз з ними інших гравців політичної
сцени. Відповіддю на це стає інтенсифікація пошуку союзників іншими потужними
державами. Результат – ситуація, полібна до тієї, яка склалася у ХІХ ст, і яку
Бісмарк характеризував як “кошмар коаліцій”.
Як підкреслював Осгуд, союзи являють собою
латентну воєнну спільноту, засновану на загальному співробітництві проти
третьої сили, яка являє собою реальну чи уявну загрозу для країн, які вступають
в союз. Це означає, що зі зникненням такої загрози союз як форма
співробітництва частіше за все розпадається. Союз розпадається і тоді, коли
менш сильні держави виходять із нього, відпадають від союзк під тиском потужної
держави, чка протистоїть союзу, а також з причин невиконання однієї із сторін
взятих на себе зобов’язань. Тобто, дана форма співпраці носить, як правило,
тимчасовий та обмежений характер (звичайно, трапляються і винятки, оскільки і
союзи можуть існувати не лише у формі воєнних та воєнно-політичних об’єднань).